«Фараони» в Радомишлі

                  У культурному житті нашого міста сталася знаменна подія. Уперше за останні тридцять років на сцені районного Будинку культури культосвітніми працівниками та аматорами сцени було здійснено постановку популярного комедійного твору О.Коломійця «Фараони». Ця написана в радянські часи п’єса,видається актуальною і сьогодні. Все ті ж проблеми,всі ті ж цінності.

                  Цієї події чекали всі,і самодіяльні актори,і жителі міста,адже,як кажуть,чутками земля повниться. І от у визначений день на прем’єру зійшлися люди різного віку,аби подивитися виставу. Старожили вже бачили її не раз по телевізору у виконанні відомих акторів,тож хотіли відчути знову те радісне хвилювання і щире захоплення від змісту п’єси,насолодилися простим і зрозумілим народним гумором. На «Фараони» прийшло й чимало дітей,молоді. Для цієї категорії глядачів те,що відбувалося на сцені було  чимось новим,незнаним,але водночас веселим і цікавим дійством.

                    Дійство почалося…На сцені – гурт чоловіків,добряче підігрітих оковитою. Їхню появу глядачі підтримують оплесками,веселими вигуками. Аплодисменти звучать і після кожної влучної,смішної репліки того чи іншого актора протягом усієї вистави.

                     Що й казати,прекрасний подарунок радомишлянам зробили самодіяльні митці. Потрібно відмітини вдалий підбір акторів. На мою думку,всі вони гарно справилися зі своїми сценічними образами. А щодо декорацій,костюмів та оформлення сцени, - то над ними працював весь акторський склад.

                     Отже,вистава пройшла «на ура». Далеко не кожного народного чи заслуженого артиста України зустрічали й проводжали зі сцени та,як наших самодіяльних талантів. Бурхливі оплески зривалися раз-по-раз під час вистави,а на закінчення радомишляни аплодували акторам стоячи,скандували «Молодці!»,довго ще не відпускали зі сцени,дарували букети квітів і свої щирі зичення.

                   

Прем’єра вистави «Фараони» довела,що Радомишльщина має таланти,які здатні відновити роботу славнозвісного народного театру.

«Казки моєї сім’ї»

              Таку назву має збірка віршів,казок,пісеньок для дітей різного віку,як нещодавно побачила світ. Її автор – Галина Федорівна Римар за фахом учитель,але за покликом душі – творець літературних див. Це друга книга автора,яка призначена для сімейного читання.

               Працівники районної бібліотеки для дітей презентували цю збірку в Радомишльській гімназії та в будинку дитячої творчості. На зустріч із автором книжки прийшли вчителі,учні молодших класів міських шкіл,працівники культури. Галина Федорівна розповіла,як починалась її творчість,коли написала перші вірші,що стало поштовхом до творення дитячих книжок.

               У новій збірці надруковані прозові,віршовані і пісенні казки. В них розповідається про чарівне багатоголосся нашої матінки-Землі,про те,як важливо кожній людині чути її голос:і невтомної мурахи,і маленького безпомічного пташеняти,і барвистого метелика,і дзюркотливого джерельця.

               

Вірші зі збірки Галини Римар читали учні молодших класів різних шкіл,і навіть не тільки читали,а ще й грали на бандурі і довели,якими дійсно чарівними є звуки природи,якщо слухати їх душею та серцем.

Твори Галини Римар прості,легкі,цікаві,доступні,а хоча писати для дітей – справа нелегка. Потрібно не тільки відчувати їхні уподобання,а й дуже любити малечу.

Світ природи – справжня казка,

Бережім її,будь ласка…

Бо планета – спільний дім

Для людей і для тварин

Три крапки Володимира Шинкарука

              На Спаса минулорічного 19 серпня Володимир Шинкарук відзначив своє 60-річчя,а через чотири місяці відомого барда,поета,композитора,письменника,викладача,науковця не стало. Він пішов з життя після важкої тривалої хвороби,з якою мужньо боровся,прагнучи передусім не знижувати свого творчого і мистецького запалу. І це йому вдавалося,попри недугу. Хоча літа вже починали брати своє. Проте на них митець зроду не зважав,а цей свій уже досить поважний означив «дідовим літом»:

І небо похмуре,і хмари густі,

Пожовкли дерева,і трави,і квіти…

Підходить найкраща пора у житті,

Її назвав би – дідове літо!

                Таку назву отримала й остання поетична збірка Шинкарука. Вона прийшла до читача вже після смерті автора. Але дала змогу шанувальникам його творчості сповна відчути почерк і неповторний стиль майстра – поетичний та музичний.

Неповторні зразки поезій та пісень представлялись радомишлянам на презентації книжки бабине літо.

                Багато було сказано про життєвий шлях митця,його творчі здобутки,окреслені зокрема численними перемогами на музичних фестивалях і конкурсах,концертними виступами у багатьох країнах світу,званнями заслуженого працівника культури України та почесного громадянина Житомира. А ще, як зазначають його рідні,він був люблячим чоловіком,прекрасним батьком і просто неймовірним дідусем.

                Останній рік життя Володимира Шинкарука був позначений трагічними подіями в Україні,які безумовно знайшли свій відбиток у його поетичній душі. Адже боліло серце за долю рідної країни,за долі її кращих синів і дочок,що відділи і віддають свої життя за нашу свободу. Тож пролунали вірші поета,присвячені Небесній сотні,землякам-героям з 95-ї бригади,військовому протистоянню на Сході.

Я хочу тільки такої долі

Для себе й своєї країни –

Щоб руки в усіх були в мозолях.

Руки,а не коліна!

              Пролунало багато віршів автора та пісень. Як зазначалося,Володимир Шинкарук дуже чекав виходу збірки «Дідове літо» . Чекав не лише для себе,а передусім - для  загалу,щоби пішла вона межі люди,як має йти до них усяка творча спадщина.

           

«З роками усе частіше виникає внутрішня потреба розповісти про себе і не тільки…Я буду щасливий,якщо хтось візьме в руки мою книжку,розгорне її і дочитає до самісінького кінця. Дочитає ось до цієї крапки»

               Проте у творчості кожного митця залишаються завжди три крапки,адже до неї звертатимуться нові і нові читачі,слухачі,виконавці. І проведена презентація книжки поезій та пісень Володимира Шинкарука переконливо засвідчила,що пам’ять про талановитого земляка живе і житиме в серцях вдячних краян.

« Мама,Сонечко і я…»

              Мама,мамочка,матуся…скільки ніжності,тепла і любові чаїть це слово. З першої миті життя схиляються над нами обличчя матерів. У тривозі,любові й надії вдивляються вони в своїх дітей,прагнучи щастя для них,утверджують в дітях кращі риси людяності і добра. Лине до Бога мамина молитва з проханням щасливої долі її дитині й оберегу від усього лихого.

              З нагоди прекрасного свята – Дня матері у Будинку дитячої творчості працівники районної бібліотеки для дітей провели дитячий ранок «Мама,Сонечко і я»,прагнучи передусім плекати у дітей любов до найближчих та найрідніших людей – мами й тата,показати велич жінки-матері,її роль в житті кожного з нас. А ще – бути чемними,шанувати батьків,допомагати їм,любити ї завжди пам’ятати місце,де народилися,рідну оселю,свій народ,рідну мову,Україну. Глядачами свята були наймолодші читачі міських бібліотек.

Теплі,ніжні, й щирі почуття до своїх матусь відчувалися у декламуванні віршів про маму учасниками свята. Цікавими були ігри-змагання,в яких діти виявляли свої вміння допомагати матусям. А родзинкою свята став перегляд мультфільмів та відеороликів. На святі була представлена книжково-ілюстративна виставка «Любов,добро і теплота поєднані у серці мами»

               

Скільки б не було тобі років – п’ять чи п’ятдесят – тобі завжди потрібна мама,її ласка,погляд. І чим більше любові до мами,тим світліше й радісніше її життя. Борг перед мамою не можна виміряти жодною міркою,його неможливо оплатити. Умійте відчувати серце матері. Умійте бачити в її очах мир і спокій,щастя і радість,тривогу і хвилювання.

Хай живуть вічно наші матусі!

«І серце птицею злітає у блакить…»

          Ці рядки з поезії Риви Наумівни Балясної – нашої землячки якнайкраще розкривають її характер,її творчу,неспокійну натуру. Народилася вона 8 березня 1910 року в м.Радомишлі. В ранньому дитинстві залишилася без батьків і виховувалась в дитячому будинку. Вже з 15 років працювала робітницею на взуттєвій фабриці м.Києва. Закінчила аспірантуру при інституті єврейської культури АН УРСР.

Життя та творчість Риви Балясної пов’язані  з Україною.Наша землячка була активною учасницею літературного життя країни 30-40 років минулого століття. ЇЇ «вічне слово – полум’яне,як народ та Батьківщина» зачаровують силою,величчю й вічними істинами,відтворюють жагу пізнання цілої епохи,в якій жила і творила поетеса:

«Не дай пропасти слову,

Як рядкам у серці тісно»

             І ці слова вилились у щиру,ніжну поезію про любов до української землі,священне чуття дружби народів. Слово торкнулося і її раннього дитинства, і комсомольської юності,і лихої війни,і радісної перемоги. У всі ці образи вона вкладала душу,сильні почуття. Її задуми й ідеї клекотіли живими думками,а поетичне слово було життєствердним,сильним,мужнім.

              І саме тому серед перекладачів цих творів налічувалась ціла плеяда майстрів письменництва,серед яких:   М.Рильський,В.Сосюра,І.Драч,Д.Павличко(Риву Балясну перекладали з мови ідиш).

           На початку 1947 року над українською інтелігенцією нависла чорна хмара переслідувань. При цьому застосовувалась тактика нацьковування представників однієї національності на представників іншої. Ця жорстока доля не оминула і нашу землячку, талановиту письменницю.

            В 1952 р вона була заарештована і звинувачена у контрреволюційній націоналістичній діяльності. Під час покарання пізнала всі жахи радянських концтаборів. «Я стільки довгих літ надіями жила» - писала про ті події поетеса.

             І хоча творчість Риви Балясної і наш час – це різні епохи,однак її поезія й сьогодні актуальна,патріотична і кличе до дій та перемог:

А найдорожче в світі –

Матері!

І Батьківщини

Ми не вибираєм

Одну,як є,

На цілім світі маєм

Не віддаєм Вітчизну

За борги,

Рятуєм,як посунуть

Вороги.

Ось такою була наша землячка. Пам’ять про неї живе і сьогодні серед шанувальників її полум’яного слова.