…А Сотня відлетіла в небеса 

«…А Сотня відлетіла в небеса» -  під такою назвою працівники Радомишльської публічної бібліотеки спільно з творчим колективом  районного Будинку культури провели пам’ятний вечір для громадськості міста.

          На фоні відеосюжету линуть слова:

                            ,,,Вже не повернеться додому той хлопчина,

                            Що його вчора тільки мати відпустила,

                            Поцілувала, тихо мовивши: «Іди, дитино,

                            За щастя України, бо вона – єдина»

         Далі ведучі ведуть мову про те, що Майдан став символом боротьби, символом утвердження прагнень до європейських цінностей у споконвічно європейській державі. І за цю боротьбу. За нашу свободу й оновлення країни заплачено страшну ціну: своє життя віддали найкращі… І більшість з них – молоді, сильні. Ті, що тільки починали жити.

                  …Вже не побачить батько,не зустріне мати…

                            Живого сина більше в світі вже нема…

                            Прийшли у путь останню проводжати

                            Своїх Героїв… вічная їм честь й хвала

       

  Своїми спогадами про ті тривожні події на Майдані 2014 року поділився учасник тих подій, секретар ОТГ Міхненко В.В і закликав пом’янути і вшанувати, в скорботі схилити низько голови перед пам’яттю людей різного віку – героями Небесної сотні, яких було вбито у мирний, цивілізований час ХХІ століття.

         В пам’ять про загиблих оголошується хвилина мовчання.

         А в особі учнів 11 класу Фетман В. Бубенкова В, Грушко В, Балтаєва В гімназіі міста Радомишля прозвучали хвилюючі поетичні рядки про воїнів Небесної сотні, котрі відтепер постійно споглядатимуть за нами та нашими вчинками.

         Зворушливо учні гімназії Фетман В та  Балтаєв В відтворили сценку прощання воїна з коханою, який пішов на війну, а вона щоночі молиться й чекає, і вірить… і продовжує любить…

         А учениця 2 класу гімназії Косатенко Марія та учень 5 класу ЗОШ №5 Фещенко Костянтин вийшли на сцену , тримаючись за руки і подякували героям – сучасникам за щасливе майбутнє, за свіжий весняний вітер, за сонечко в небі. А ще Маша написала листа солдату, щоб він повернувся живим і здоровим.

            Мій любий солдате, пишу я до тебе

              З подякую щирого серця,

             Що маю сьогодні я мирнеє небо,

              Й надію, що лихо минеться…

         Зворушливо прозвучали пісні у виконанні творчого колективу районного Будинку культури Домбровського В, Дацюк М, Бернацької Є, Третяк В.

         Чудово вплелися в цей вінок пам’яті полеглим героям танцювальні композиції у виконанні вихованців танцювального колективу «Силует» в постановці Вишнівської Т.О.

         Також на заході прозвучала молитва за полеглих героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. І хай пам’ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

         Пісенною молитвою «Боже, Україну збережи» у виконанні вокального ансамблю Будинку культури й завершився вечір- реквієм.

Крізь пекло афганської війни

            15 лютого відзначають скорботний День пам’яті воїнів - афганців.Можна розказати про ту страшну неоголошену війну, що розтяглася на довгих 10 років мовою цифр, будь-яка війна у цифрах – це моторошно й страшно.

            29 років тому, 15 лютого 1989 року, ступаючи із сином по мосту через Аму-Дар’ю, генерал  Громов символізував цим переходом закінчення для радянських військових афганської війни.

            Для кожного з більш ніж 600 тисяч тих, хто служив в Афгані, вона була і залишається своєю. У рідні домівки не повернулися 13 тисяч 833 юнаки колишнього Радянського Союзу, 312 – пропали безвісти, доля 330 – невідома.

Заплакало небо дощами…

Біль і туга зійшлися  клином.

Свистіли кулі над Афганок,

Прощається мати із сином.

Котилися сльози рікою,

Ще б жити – та віку немає,

Лишилась невістка вдовою

Й онучка за батька питає.

Прощається мати із сином…

Прощаються гори й долини,

І більшого горя немає –

Як жити самій без дитини?

Лиш чорна хустина. Німа домовина…

«Прости», - ледь шепоче вустами.

Та чорна хустина – то туга за сином,

Заплакало небо дощами…

               Ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тисяч.  27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися у бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликали стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984 – 1985 роки. Для тисяч наших солдат, їхніх батьків та матерів, дружин, дітей розпочалася жорсока, кривава війна в Афганістані. Тривожні дні чекання, безсонні ночі та тривоги. Посивіли батьки. Тривожними були ці роки і для тих батьків, сини яких служили не в Афганістані, а на території колишнього Радянського Союзу. Де б не служив солдат, він у будь-який момент міг потрапити до Афганістану. Тому й не було спокою в Україні всі 10 років афганської війни, яка тривала вдвічі довше, ніж Друга світова війна.

                За довгих 10 років цієї війни на цвинтарях з’явилося багато свіжих могил з фотографіями юних облич. Останки загиблих воїнів привозили в оцинкованих гробах. І не було у батьків упевненості в тому, ховають вони свого сина чи когось іншого… І ще довго ятритимуть душу запитання без відповіді. Навіть на могильних плитах довго забороняли писати справжню причину загибелі. Не забудеться це горе, не відболить іще кілька поколінь.

                Радомишльська Публічна бібліотека спільно Будинком культури  провели вечір-пам`ять,на якому вшанували полеглих героїв з Радомишльщини.

               Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває досі. У спогадах, снах і думках. Вони цього заслуговують.

«Нев’янучий вінок пам’яті 

героїв Крут»

       «Нев’янучий вінок пам’яті героїв Крут»  –  під такою назвою працівники центральної районної бібліотеки спільно з творчим колективом районного Будинку культури 29 січня 2018 року провели пам’ятний вечір для учнів старших класів шкіл міста та громадськості  в міському Будинку культури.
На фоні сумної мелодії линули слова:

Крути! Крути! Вас нам не забути

В мільйонах українських сердець

Ще тисячоліття буде пломеніти

Ваш славетний, мужній, героїчний герць.

          Далі ведучі ведли мову про те, що 100 років відділяють нас від подій 29 січня 1918 року, але вони живуть в душі українського народу, ятрять його серце, тому що непідготовлені студенти віддали задля своєї країни все, що мали.                 Водночас ті, які зобов’язані були боронити країну, насамперед політики, маючи значно більше можливостей, ніж прості студенти, не виконали свій прямий обов’язок перед країною. Навіть не було проголошено мобілізації – лише зроблено заклик до патріотів, та й то тільки в Києві, а не в околицях, які могли дати тисячі бійців.   

..Вже знемагали, сил не ставало,

Та далі морем лилася кров,

Їх багато, – нас так мало:

Розпукою в душі кричало –

І дальше бій нерівний йшов…

        На заході прозвучав гімн, а також полеглих героїв Крут було вшановано хвилиною мовчання.
        А в особі учениці 2 класу гімназії міста Радомишля Косатенко Марії та учнів 5 класу Фещенко Костянтина , учениці 11 класу Макеєвої Дарини ЗОШ №5 були прочитані хвилюючі поетичні рядки і перед глядачами оживали образи трьохсот героїв Крут, які загинули за нашу незалежність.

За Україну, за її волю,

За честь, за славу, за народ!

Як легко збагнути шляхетний порив

Як проти страшної навали

Пішов кожен з них – і стократ осмілів,

Юнацтво вкраїнське повстало…

Зворушливо прозвучали пісні у виконанні творчого колективу районного Будинку культури Нагорного В, Дацюк М, Третяк В, Бернацької Є.Полеглі герої – це наш біль, наша пам’ять і наша велич.У глибокій скорботі ми схилили голови перед світлою пам’яттю молодих людей, для яких Україна була рідною домівкою, а люди своїми рідними і близькими.

Він мріяв людям щастя дарувати,

Як матір, Україну він любив…

Та ворог йшов свободу плюндрувати: –

Надію, мрію, молодість убив

Але життя триває. Зростають і зростатимуть нові покоління. Народжуються діти, і щоб їх захистити, хтось мусить ставати у лави оборонців, мусить йти у бій.  Тож пам’ятаймо про полеглих героїв Крут, згадаймо про них у наших помислах і молитвах.
Пісенною молитвою «Боже, Україну збережи»  у виконанні вокального ансамблю  Будинку культури й завершився пам’ятний вечір.

Вечір-пам'ять «Герої не вмирають…Просто йдуть» - під такою назвою працівники центральної районної бібліотеки провели захід для старшокласників міста Радомишля та громадськості.

Революція Гідності продемонструвала своє прагнення до свободи,стала випробуванням на цінність особистості людини.

Відеоролики відтворили події героїчної боротьби за єдність нації,цілісність та незалежність держави.

 

 

Пісні та танці продемонстрували єдність України,бо вона у нас єдина і на всіх одна.

                      Народ мій є,

                     Народ мій завжди буде,

                    Ніхто не переможе мій народ!

«Андрій Малишко – солов’їне серце України»

« Золоті розсипи поезії Андрія Малишка» - під такою назвою центральна районна бібліотека провела літературно- музичну годину до 105- річчя від дня народження А. Малишка. Захід проходив в Будинку дитячої творчості для учнів 10 класів ліцею ім. Т.Г. Шевченка м Радомишля. 

На фоні пісні  «Стежина» ведучі ведуть розмову про поетичний талант А. Малишка, про його самобутнє бачення світу, про пісенність лірики, тому що кожен її рядок бринить на мелодію української народної пісні.

«Народження людини,- говорив А. Малишко, - пов’язане з піснею. Перше кохання дівчини і юнака, щастя любові й розлука гірка – в пісні, душа матері і батька, що виглядають синів з походу, з далеких доріг війни – в пісні. Вона народжується від найменшого поруху людської мислі і пристрасті, народжується, як зелений лист в саду чи промінь сонця, що зігріває землю, потім виростає, шириться, набирає барв і супроводжує людину все життя».

На заході звучали його пісні у виконанні народного аматорського муніципального колективу «Пісні моєї душі» під керівництвом Володимира Бакуємського.

  Ці пісні перекладені тридцятьма п’ятьма мовами світу.  «Пісня про рушник», яка сприймається як монолог сина, який знаходить найніжніші слова, щоб подякувати любій матусі за її турботу, вірну любов і ласку. Розмова з матір’ю, не вголос, але всюди де випадають поетові хвилини творчої самоти,- одна з форм життя Малишкової душі.

У  «Пісні про вчительку» Малишко використовує фольклорний символ зорі, переосмислюючи його, заповнюючи новим змістом – сучасним. Поет із щемом згадує людину, яка багато в чому замінила матір:

                                      Вчителько моя, зоре світова,

                                      Де тебе питати,

                                      Де тебе зустріти?

Пісня «Ми підем, де трави похилі…» хвилює, захоплює задушевністю,

красою і щирістю висловлення простих, але глибоких людських почуттів. Це справжній ліричний гімн молодості, коханню.

         Цікавою була історія пісні «Київський вальс»,  яка вилилась у чудовий , мелодійний вальс, що був майстерно відтворений  вихованцями танцювального колективу «Діти танцю»  Будинку дитячої творчості.

         Невмируща тема кохання, розкрита у віршах Андрія Малишка,  прозвучала у виконанні учениці 11 класу Макєєвої Даші та учня 5  - Б класу Фещенко Кості (ЗОШ №5).

         Пісня під назвою «Стежина» була створена за вісім днів до смерті поета. У кожного своя стежина, кожний вибирає сам, якою вона буде і де проляже – такий лейтмотив пісні.

        

         В кінці заходу ведучі підсумували, що А. Малишко згорів дочасно, упав на півшляху, полишивши нам золоті розсипи своїх поезій, нев’янучу красу своїх пісень.

         Все життя Андрій Малишко сипав зі свого поетичного неба на землю розмаїтні зірки- поезії, викликаючи захоплення у своїх шанувальників. Минають роки. Пролітають весни і осені. Та  Малишко залишається для нас завжди співцем життя, молодості і любові. Його щирі і задушевні твори ввійшли до золотого фонду нашої літератури як свідчення величі і краси мистецтва слова.

Книга в подарунок бійцю

     

  При центральнійь районній бібліотеці продовжує діяти акція "Книга в дарунок бійцю"". І ось,цими днями працівниками центральної районної бібліотеки була відправлена чергова партія книг бійцям АТО.

       Ми щиро вдячні всім,хто долучився і відгукнувся до цієї важливої благодійної справи.

        Ми надіємось,що ці книги надихнуть та підбадьорять наших бійців і допоможуть вистояти у цей складний,вирішальний час для нашої країни.

             Знатимеш права – зможеш захистити себе.

         «Той, хто відкриває школу, закриває в’язницю» - писав В. Гюго.

Враховуючи психологічні особливості читачів ,бібліотечні працівники центральної районної бібліотеки намагаються не просто ознайомити їх з текстами законів, а й навчити бачити за рядками тексту реальні життєві потреби і проблеми. Ці питання неодноразово піднімались на засіданні клубу правових знань для молоді «Юність і закон», який діє  при  центральній районній бібліотеці.  Очолює цей клуб бібліотекар кафедри юнацтва ЦРБ Косатенко Дарія Сергіївна.

         Особливо цікавою для учнів 10- А класу ліцею ім.. Т.Г. Шевченка була інформаційна година «Правовий орієнтир – для тебе», яка відбулась в рамках проведення тижня права до Дня юриста. На заході піднімались питання про правові аспекти, які цікавлять молодь, куди тягнеться молода душа, чого вона прагне, які цікаво й дохідливо висвітлили в своїх виступах начальник Радомишльського районного відділу з питань пробації Нестерчук Тетяна Володимирівна  та головний спеціаліст центру правової допомоги Ровненко Сергій Миколайович.

 Інформаційна година залишила незабутні враження для учнів. Вона виявила, чим цікавляться юнаки та дівчата сьогодні, розмова була довірлива й серйозна, яка дала змогу краще зрозуміти молоде покоління, виявивши, що за зовнішньою юнацькою бравадою приховуються зовсім інші особистості.